здарова всем! наконец- то доступ открыли:))))
Что там - намечаеться в ближайшее время.... Супер кубок в Одессе, так где схода для встречи Каклов?

жду ответа :) сенк

Я вод сам из перднопедровска и думаю что жыды бы нас ссыкунов вынесли бы в одну калитку!Даже с варотами снесли бы!

Вопрос, как думаете мы бы привалили моб пердян на выезде. уже после того как увидели карлов под воротами? спасибо за атвед.

Проверка

Хочу летом в Одессу заехать, как у вас с секондами? я слышал, вроде не плохо.....

Бля, сразу не понял, да Аристотель юморист, нах.

Стор.
РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ І ТЕХНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1. Техніка
1.2. Границі техніки
1.3. Соціальні функції техніки
1.4. Технологія
1.5. Технологічна система
1.6. Виробничий процес
1.7. Технологічний процес

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК І ЙОГО ЗАКОНОМІРНОСТІ
2.1. Взаємозв''''язок технології з іншими елементами парадигми людства
2.2. Практична, наукова і теоретична технології
2.3. Метаморфози технології
2.4. Еволюційний та революційний шляхи розвитку технологічних процесів
2.5. Зміст і структура науково-технічних циклів

РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ПРОГРЕСИВНІ ВИДИ ТЕХНОЛОГІЙ
3.1. Сутність і основні напрямки прискорення науково-технічного прогресу
3.2. Прогресивні хіміко-технологічні процеси
3.3. Прогресивні види технологій
3.4. Інформаційна технологія
3.5. Ринкові аспекти технологічного розвитку

РОЗДІЛ 4. СУЧАСНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК НА РІВНІ ПІДПРИЄМСТВА
4.1. Система оптимального функціонування економіки
4.2. Система оцінки діяльності підприємства
4.3. Напрями технологічного оновлення виробництва

РОЗДІЛ 5. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ
5.1. Формування системи показників технологічних рішень
5.2. Ефективність науково-технічного прогресу
5.3. Показники ефективності впровадження нової техніки

РОЗДІЛ 6. ОЦІНКА ТА ВИБІР ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
6.1. Теоретичні аспекти системи управління якістю
6.2. Досвід промислово розвинутих країн в управлінні якістю продукції
6.2.1. Японський досвід комплексного управління якістю
6.2.2. Управління якістю в американських фірмах
6.2.3. Німецька система якості
6.3. Міжнародні стандарти ISO серії 9000 на системи якості
6.4. Загальне представлення системи якості за міжнародними стандартами ISO серії 9000

РОЗДІЛ 7. ГАЛУЗЕВІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
7.1. Структурні деформації господарства
7.2. Розвиток регіональної політики збалансованого розвитку
7.3. Перехід до збалансованого природокористування
7.4. Збалансоване ведення сільського господарства
7.5. Енергозбереження і збалансований розвиток енергетики



РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ І ТЕХНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1. Техніка

Техніка виникла разом з виникненням людини (Homo sapiens) і довгий час розвивалася незалежно від усякої науки. Сама наука не мала довгий час особливої дисциплінарної організації і не була орієнтована на свідоме застосування створюваних нею знань у технічній сфері. Рецептурно-технічне знання достатньо довго протиставлялося науковому знанню, про особливе науково-технічне знання питання не ставилося взагалі. «Наукове» і «технічне» належали фактично до різних культурних ареалів. У більш ранній період розвитку людської цивілізації і наукове, і технічне знання були органічно уплетені в релігійно-міфологічне сприйняття і ще не відокремлювалися від практичної діяльності.
У древньому світі техніка, технічне знання і технічна дія були тісно зв''''язані з магічною дією і міфологічним світосприйманням. Наука була ще не тільки неспеціалізованою і не дисциплінарною, але і невіддільною від практики і техніки.
Антична наука була комплексною по своєму прагненню максимально повного охоплення осмислюваного теоретично й обговорюваного філософськи предмета наукового дослідження. Спеціалізація ще тільки намічалася і не приймала організованих форм і дисциплінарності. Поняття техніки також істотно відрізнялося від сучасного. В античності поняття «техне» включає і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але воно не включає теорію. Тому в давньогрецьких філософів, наприклад, Аристотеля, немає спеціальних праць про «техне». В античній культурі наука і техніка розглядалися як принципово різні види діяльності.
У середні століття архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в секреті і яке згодом змінилося лише незначно. Питання співвідношення між теорією і практикою зважувався в моральному аспекті – наприклад, який стиль в архітектурі був найбільш кращим з божественної точки зору. Саме інженери, художники і практичні математики епохи відродження зіграли вирішальну роль у прийнятті нового типу практично орієнтованої теорії. Змінився і сам соціальний статус ремісників, що у своїй діяльності досягли вищих рівнів культури Ренесансу.
У науці Нового часу можна спостерігати іншу тенденцію – прагнення до спеціалізації і вичленовування окремих аспектів і сторін предмета як підметів систематичному дослідженню експериментальними і математичними засобами. Висувався ідеал нової науки, здатний вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової, заснованої на науці, техніки. Цей ідеал в остаточному підсумку привів до дисциплінарної організації науки і техніки.
Отже, у ході історичного розвитку технічна дія і технічне знання поступово відокремлюються від міфу і магічної дії, але спочатку спираються ще не на наукову, а лише на повсякденну свідомість і практику.
Техніка відноситься до групи штучно перетворених фрагментів природи на відміну від природних об''''єктів, що людина втягує в різні сфери життєдіяльності. Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні утворення, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об''''єктами є:
a) матеріальні явища;
b) штучні явища.
До штучних матеріальних утворень відносяться і твори мистецтва, що отримають матеріальне втілення. Однак, результати художньої діяльності, як правило, не є технікою.
Виділені характеристики (матеріальність, штучність) недостатньо чітко окреслюють область технічних об''''єктів у реальному техносвіті. Крім того, розвиток техніки порушує устояні представлення – старі стереотипи переносяться на нові технічні явища і далі на їхні фрагменти (технікою називають переважно деталі і підсистеми технічних об''''єктів). Отже, для аналізу розвитку техніки необхідна інваріантна модель, що дозволяла б на кожнім етапі розвитку техніки виявляти її специфічний стан. Такою моделлю є поняття «технічного об''''єкта».
Поняття «технічний об''''єкт» позначає таке технічне явище, що володіє всіма основними ознаками загального класу технічних утворень. Окремий технічний об''''єкт є найбільш повною одиничною кліткою технічного світу (техносфери).
Таким чином, технічні об''''єкти – це такі утворення, що, виконуючи функцію засобу людської діяльності, інтегрують у собі основні сторони діяльності людини (матеріальну, наукову, художню). Всі інші утворення існують відносно самостійно й утворять суміжні явища, що представляють окремі частини цілого. До них можна віднести: явища духовного життя людини; твори мистецтва; використовувані незмінені природні форми; технічні системи, що володіють штучною природою, але не виконуючі цілісну соціальну функцію.
У процесі розвитку техніки штучні форми природи поступово витісняють використовувані природні форми. Починаючи від найпростіших, людина послідовно створює штучні форми усе більшої складності. Характер виникнення і розвитку штучних утворень істотно відрізняється від природних, тому що розвиток техніки обумовлюється не природною еволюцією, а діяльністю людини.
Дотепер у природній еволюції можна було виділити три основні етапи: нежива природа, жива і сучасна соціальна. Отже, людина у своїй практичній діяльності може послідовно освоювати ці три рівні складності матерії. Першим є освоєння закономірностей природного утворення структури неживої матерії. Їхнє знання дозволяє створювати матеріали з заздалегідь заданими властивостями і на цій штучній предметній основі створювати технічні утворення. Це перша група технічних утворень, виділена по природі їхньої предметної основи. В людській діяльності вони можуть виконувати всілякі соціальні функції (книги, інструменти і т.д.).
Природа предметності технічних утворень, заснованих на реалізації окремих процесів живої матерії, може бути названа біологічною, хоча ні органічних сполук, ні природних біологічних процесів у них немає. Поява технічних утворень, заснованих на подібних процесах, приводить до якісної зміни всього людського виробництва (теплові двигуни).
Останньою групою технічних утворень може бути техніка, заснована на реалізації процесів, властивих тільки соціальній матерії.
Таким чином, технічні утворення мають двоїсту природу. У своїй людській сутності вони завжди соціальні, тому що виконують соціальну функцію. Природа субстрату техніки може бути фізичною, хімічною, біологічною чи соціальною, відповідно до того процесу, що лежить в основі реалізації людської функції.

1.2. Границі техніки

Виходячи з догматичного знання природи, техніці часто ставили помилкові границі (наприклад, у минулому столітті затверджували, що повітроплавання неможливе). У дійсності ж не можна навіть передбачати, до яких меж може дійти панування людини, що пізнає, над природою. Уся широта технічних можливостей не повинна вводити в оману з приводу границь техніки, що укладені в передумовах усіх технічних здійснень, що не підкоряються людині.
1. Техніка – засіб, що повинен певним чином направлятися.
Границі техніки в тім, що вона не може існувати сама по собі, для себе, вона завжди залишається засобом. Тому техніка двоїста. Оскільки техніка сама не ставить перед собою цілей, вона знаходиться по ту сторону добра і зла чи передує ім. Вона може служити в благо чи в зло людям. Сама по собі вона нейтральна і протистоїть тому й іншому. Саме тому її варто направляти. Спрямованість техніки не може бути виведена із самої техніки. Людина повинна сама знайти шлях до керування технікою.
2. Техніка панує тільки над механізмами, над безжиттєвим, універсальним.
У владі техніки завжди лише механічно осягне. Вона перетворить свій предмет у механізм, а тим самим в апарат і машину. Техніка обмежена тим, що вона замкнена в сфері безжиттєвого. Впливати на живе може лише в тому випадку, якщо вона оперує їм як чимось, що перетворилось у неживе.
3. Техніка завжди зв''''язана з ресурсами і видами енергії, що обмежені.
Техніка має потребу в ресурсах і в енергії, якими вона оперує. Оскільки те й інше дане людині в обмеженій кількості, техніка використовує те, що відновити вона вже не може.
4. Техніка зв''''язана з людьми, що реалізують її своєю працею.
Люди повинні хотіти служити техніці. Те, чого людина вимагає в силу самої своєї природи, стає вирішальним, коли досягається границя, за межами якої вона відмовляється жити, чи ризикуючи життям, повстає. Тоді або порушується дія технічного механізму, або сам механізм руйнується.
5. Може бути, техніка обмежена у своїх відкриттях можливою метою та її характер визначений її кінцем.
Час від часу робляться нові відкриття, що, у свою чергу, ведуть до подальших відкриттів, про можливість яких раніш і не підозрювали і для який колишні відкриття слугували передумовами. До подібних відкриттів нового типу відноситься дизельний двигун, а в наші дні – атомна енергія. Границя цього просування виявиться досягнутої, можливо, тоді, коли все доступне людині буде відкрито.

1.3. Соціальні функції техніки

Існування будь-якого технічного об''''єкта зв''''язано з його функцією, тобто властивістю, що використовується в людській діяльності. Зовнішні властивості технічного об''''єкта чи його функція обумовлені, з одного боку, внутрішніми властивостями технічного об''''єкта як матеріального утворення; з іншого боку, технічні об''''єкти входять у систему продуктивних сил суспільства. Будучи елементом людської діяльності, технічні об''''єкти виконують пряму соціальну функцію.
Пряма функція техніки – опосередкована технікою взаємодія людини і природи. Зворотна функція техніки – вплив технічних утворень, усієї системи техніки на людину і суспільство. Таким чином, пряма і зворотна функції – це сторони взаємодії в сукупності всіх зв''''язків системи: людина – техніка – природа.
Підставами виділення функції техніки є:
1. Природні підстави, що є основою існування штучних матеріальних утворень.
2. Властивості людини як біологічної істоти, що виступають матеріальною основою взаємодії людини і природи.
3. Система особистості як сукупність властивостей, що розкриває міру людини.
4. Система суспільства як визначена організація діяльності в суспільстві.
Система функцій техніки утворюється в результаті накладення даних чотирьох інфраструктур. Розкривається система прямої функції техніки як сукупного засобу будь-якої людської діяльності. Система зворотної функції в принципі відповідає системі прямої функції, але прояв зворотної функції носить не прямолінійний характер (поелементна відповідність), а так званий «матричний». Це означає, що функція соціалізації й організаційна функція техніки як аспекти зворотного впливу техніки на людину і суспільство виявляються у всій своїй системній повноті. Організація суспільної діяльності поряд з іншими факторами визначається рівнем розвитку техніки, тобто самою технікою, технічними засобами, способами сучасної взаємодії суспільства і природи. Вплив техніки на окремого індивіда – це безпосередній фізичний вплив, прилучення його до досвіду людства як в аспекті знання природних процесів та їх використання, так і оволодіння соціальними діяльностями, змодельованими в технічних утвореннях.

1.4. Технологія

Досить широко термін технологія трактується у Великій Радянській Енциклопедії: «Технологія ... сукупність прийомів і способів одержання, чи обробки переробки сировини, матеріалів, чи напівфабрикатів виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості, будівництві і т.д. ... наукова дисципліна, що розробляє такі прийоми і способи ... самі операції видобутку, обробки, переробки, збереження, що є основною складовою частиною виробничого процесу ... опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки й ін. ...»
Більш вузьку і трохи іншу за змістом трактування дають автори політехнічного словника: «Технологія ... сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, застосовуваних у процесі виробництва, для одержання готової продукції ... наука про способи впливу на сировину, матеріали і напівпродукти відповідними знаряддями виробництва».
Порівнюючи дані формулювання предмета технології, можна говорити про різні принципи підходу до узагальнюючого визначенням. У ВРЕ технологія розуміється досить широко і поділяється на об''''єктивну (діючу, функціонуючу в різних галузях народного господарства) і суб''''єктивну (наукову).
У політехнічному словнику наукова сторона технології звужується до моменту взаємодії визначених знарядь праці з предметами праці, тобто до виробничих операцій. А це значить, що суб''''єктивна сторона технології зводиться до об''''єктивної, функціонуючої, і власне кажучи наукова сторона технології не визнається. В даному випадку мається на увазі «сукупність методів ... виготовлення ... продукції», «способи впливу на сировину ... відповідними знаряддями виробництва» чи сукупність процесів і самі процеси, що складають діючу, практичну технологію, але зовсім не наукову, абстрактну сторону цих процесів, що не включає конкретних знарядь чи праці людини. Така позиція приводить до невірного тлумачення узагальнюючих понять наукової і теоретичної технологій, до заміни їхніми технічними науками і, в остаточному підсумку, до метафізики, техніцизму.
При аналізі практичної технології її не можна відірвати від техніки і засобів праці. З цього випливає, що сучасна технологія неоднозначна по своїй суті і має кілька аспектів. Найважливіші з них – об''''єктивний і суб''''єктивний. Останній, у свою чергу, має наукову і теоретичну сторону.
Таким чином, виникає проблема об''''єктивного і суб''''єктивного в технології, тобто з практичною і теоретичною технологіями. Саме в цьому схована причина різного тлума

--------------------------------------------------------------------------------
30.05.2006 15:44 Системи технологій(НАУ)
1.1. Техніка

Техніка виникла разом з виникненням людини (Homo sapiens) і довгий час розвивалася незалежно від усякої науки. Сама наука не мала довгий час особливої дисциплінарної організації і не була орієнтована на свідоме застосування створюваних нею знань у технічній сфері. Рецептурно-технічне знання достатньо довго протиставлялося науковому знанню, про особливе науково-технічне знання питання не ставилося взагалі. «Наукове» і «технічне» належали фактично до різних культурних ареалів. У більш ранній період розвитку людської цивілізації і наукове, і технічне знання були органічно уплетені в релігійно-міфологічне сприйняття і ще не відокремлювалися від практичної діяльності.
У древньому світі техніка, технічне знання і технічна дія були тісно зв''''язані з магічною дією і міфологічним світосприйманням. Наука була ще не тільки неспеціалізованою і не дисциплінарною, але і невіддільною від практики і техніки.
Антична наука була комплексною по своєму прагненню максимально повного охоплення осмислюваного теоретично й обговорюваного філософськи предмета наукового дослідження. Спеціалізація ще тільки намічалася і не приймала організованих форм і дисциплінарності. Поняття техніки також істотно відрізнялося від сучасного. В античності поняття «техне» включає і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але воно не включає теорію. Тому в давньогрецьких філософів, наприклад, Аристотеля, немає спеціальних праць про «техне». В античній культурі наука і техніка розглядалися як принципово різні види діяльності.
У середні століття архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в секреті і яке згодом змінилося лише незначно. Питання співвідношення між теорією і практикою зважувався в моральному аспекті – наприклад, який стиль в архітектурі був найбільш кращим з божественної точки зору. Саме інженери, художники і практичні математики епохи відродження зіграли вирішальну роль у прийнятті нового типу практично орієнтованої теорії. Змінився і сам соціальний статус ремісників, що у своїй діяльності досягли вищих рівнів культури Ренесансу.
У науці Нового часу можна спостерігати іншу тенденцію – прагнення до спеціалізації і вичленовування окремих аспектів і сторін предмета як підметів систематичному дослідженню експериментальними і математичними засобами. Висувався ідеал нової науки, здатний вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової, заснованої на науці, техніки. Цей ідеал в остаточному підсумку привів до дисциплінарної організації науки і техніки.
Отже, у ході історичного розвитку технічна дія і технічне знання поступово відокремлюються від міфу і магічної дії, але спочатку спираються ще не на наукову, а лише на повсякденну свідомість і практику.
Техніка відноситься до групи штучно перетворених фрагментів природи на відміну від природних об''''єктів, що людина втягує в різні сфери життєдіяльності. Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні утворення, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об''''єктами є:
a) матеріальні явища;
b) штучні явища.
До штучних матеріальних утворень відносяться і твори мистецтва, що отримають матеріальне втілення. Однак, результати художньої діяльності, як правило, не є технікою.
Виділені характеристики (матеріальність, штучність) недостатньо чітко окреслюють область технічних об''''єктів у реальному техносвіті. Крім того, розвиток техніки порушує устояні представлення – старі стереотипи переносяться на нові технічні явища і далі на їхні фрагменти (технікою називають переважно деталі і підсистеми технічних об''''єктів). Отже, для аналізу розвитку техніки необхідна інваріантна модель, що дозволяла б на кожнім етапі розвитку техніки виявляти її специфічний стан. Такою моделлю є поняття «технічного об''''єкта».
Поняття «технічний об''''єкт» позначає таке технічне явище, що володіє всіма основними ознаками загального класу технічних утворень. Окремий технічний об''''єкт є найбільш повною одиничною кліткою технічного світу (техносфери).
Таким чином, технічні об''''єкти – це такі утворення, що, виконуючи функцію засобу людської діяльності, інтегрують у собі основні сторони діяльності людини (матеріальну, наукову, художню). Всі інші утворення існують відносно самостійно й утворять суміжні явища, що представляють окремі частини цілого. До них можна віднести: явища духовного життя людини; твори мистецтва; використовувані незмінені природні форми; технічні системи, що володіють штучною природою, але не виконуючі цілісну соціальну функцію.
У процесі розвитку техніки штучні форми природи поступово витісняють використовувані природні форми. Починаючи від найпростіших, людина послідовно створює штучні форми усе більшої складності. Характер виникнення і розвитку штучних утворень істотно відрізняється від природних, тому що розвиток техніки обумовлюється не природною еволюцією, а діяльністю людини.
Дотепер у природній еволюції можна було виділити три основні етапи: нежива природа, жива і сучасна соціальна. Отже, людина у своїй практичній діяльності може послідовно освоювати ці три рівні складності матерії. Першим є освоєння закономірностей природного утворення структури неживої матерії. Їхнє знання дозволяє створювати матеріали з заздалегідь заданими властивостями і на цій штучній предметній основі створювати технічні утворення. Це перша група технічних утворень, виділена по природі їхньої предметної основи. В людській діяльності вони можуть виконувати всілякі соціальні функції (книги, інструменти і т.д.).
Природа предметності технічних утворень, заснованих на реалізації окремих процесів живої матерії, може бути названа біологічною, хоча ні органічних сполук, ні природних біологічних процесів у них немає. Поява технічних утворень, заснованих на подібних процесах, приводить до якісної зміни всього людського виробництва (теплові двигуни).
Останньою групою технічних утворень може бути техніка, заснована на реалізації процесів, властивих тільки соціальній матерії.
Таким чином, технічні утворення мають двоїсту природу. У своїй людській сутності вони завжди соціальні, тому що виконують соціальну функцію. Природа субстрату техніки може бути фізичною, хімічною, біологічною чи соціальною, відповідно до того процесу, що лежить в основі реалізації людської функції.

1.2. Границі техніки

Виходячи з догматичного знання природи, техніці часто ставили помилкові границі (наприклад, у минулому столітті затверджували, що повітроплавання неможливе). У дійсності ж не можна навіть передбачати, до яких меж може дійти панування людини, що пізнає, над природою. Уся широта технічних можливостей не повинна вводити в оману з приводу границь техніки, що укладені в передумовах усіх технічних здійснень, що не підкоряються людині.
1. Техніка – засіб, що повинен певним чином направлятися.
Границі техніки в тім, що вона не може існувати сама по собі, для себе, вона завжди залишається засобом. Тому техніка двоїста. Оскільки техніка сама не ставить перед собою цілей, вона знаходиться по ту сторону добра і зла чи передує ім. Вона може служити в благо чи в зло людям. Сама по собі вона нейтральна і протистоїть тому й іншому. Саме тому її варто направляти. Спрямованість техніки не може бути виведена із самої техніки. Людина повинна сама знайти шлях до керування технікою.
2. Техніка панує тільки над механізмами, над безжиттєвим, універсальним.
У владі техніки завжди лише механічно осягне. Вона перетворить свій предмет у механізм, а тим самим в апарат і машину. Техніка обмежена тим, що вона замкнена в сфері безжиттєвого. Впливати на живе може лише в тому випадку, якщо вона оперує їм як чимось, що перетворилось у неживе.
3. Техніка завжди зв''''язана з ресурсами і видами енергії, що обмежені.
Техніка має потребу в ресурсах і в енергії, якими вона оперує. Оскільки те й інше дане людині в обмеженій кількості, техніка використовує те, що відновити вона вже не може.
4. Техніка зв''''язана з людьми, що реалізують її своєю працею.
Люди повинні хотіти служити техніці. Те, чого людина вимагає в силу самої своєї природи, стає вирішальним, коли досягається границя, за межами якої вона відмовляється жити, чи ризикуючи життям, повстає. Тоді або порушується дія технічного механізму, або сам механізм руйнується.
5. Може бути, техніка обмежена у своїх відкриттях можливою метою та її характер визначений її кінцем.
Час від часу робляться нові відкриття, що, у свою чергу, ведуть до подальших відкриттів, про можливість яких раніш і не підозрювали і для який колишні відкриття слугували передумовами. До подібних відкриттів нового типу відноситься дизельний двигун, а в наші дні – атомна енергія. Границя цього просування виявиться досягнутої, можливо, тоді, коли все доступне людині буде відкрито.

1.3. Соціальні функції техніки

Існування будь-якого технічного об''''єкта зв''''язано з його функцією, тобто властивістю, що використовується в людській діяльності. Зовнішні властивості технічного об''''єкта чи його функція обумовлені, з одного боку, внутрішніми властивостями технічного об''''єкта як матеріального утворення; з іншого боку, технічні об''''єкти входять у систему продуктивних сил суспільства. Будучи елементом людської діяльності, технічні об''''єкти виконують пряму соціальну функцію.
Пряма функція техніки – опосередкована технікою взаємодія людини і природи. Зворотна функція техніки – вплив технічних утворень, усієї системи техніки на людину і суспільство. Таким чином, пряма і зворотна функції – це сторони взаємодії в сукупності всіх зв''''язків системи: людина – техніка – природа.
Підставами виділення функції техніки є:
1. Природні підстави, що є основою існування штучних матеріальних утворень.
2. Властивості людини як біологічної істоти, що виступають матеріальною основою взаємодії людини і природи.
3. Система особистості як сукупність властивостей, що розкриває міру людини.
4. Система суспільства як визначена організація діяльності в суспільстві.
Система функцій техніки утворюється в результаті накладення даних чотирьох інфраструктур. Розкривається система прямої функції техніки як сукупного засобу будь-якої людської діяльності. Система зворотної функції в принципі відповідає системі прямої функції, але прояв зворотної функції носить не прямолінійний характер (поелементна відповідність), а так званий «матричний». Це означає, що функція соціалізації й організаційна функція техніки як аспекти зворотного впливу техніки на людину і суспільство виявляються у всій своїй системній повноті. Організація суспільної діяльності поряд з іншими факторами визначається рівнем розвитку техніки, тобто самою технікою, технічними засобами, способами сучасної взаємодії суспільства і природи. Вплив техніки на окремого індивіда – це безпосередній фізичний вплив, прилучення його до досвіду людства як в аспекті знання природних процесів та їх використання, так і оволодіння соціальними діяльностями, змодельованими в технічних утвореннях.

1.4. Технологія

Досить широко термін технологія трактується у Великій Радянській Енциклопедії: «Технологія ... сукупність прийомів і способів одержання, чи обробки переробки сировини, матеріалів, чи напівфабрикатів виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості, будівництві і т.д. ... наукова дисципліна, що розробляє такі прийоми і способи ... самі операції видобутку, обробки, переробки, збереження, що є основною складовою частиною виробничого процесу ... опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки й ін. ...»
Більш вузьку і трохи іншу за змістом трактування дають автори політехнічного словника: «Технологія ... сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, застосовуваних у процесі виробництва, для одержання готової продукції ... наука про способи впливу на сировину, матеріали і напівпродукти відповідними знаряддями виробництва».
Порівнюючи дані формулювання предмета технології, можна говорити про різні принципи підходу до узагальнюючого визначенням. У ВРЕ технологія розуміється досить широко і поділяється на об''''єктивну (діючу, функціонуючу в різних галузях народного господарства) і суб''''єктивну (наукову).
У політехнічному словнику наукова сторона технології звужується до моменту взаємодії визначених знарядь праці з предметами праці, тобто до виробничих операцій. А це значить, що суб''''єктивна сторона технології зводиться до об''''єктивної, функціонуючої, і власне кажучи наукова сторона технології не визнається. В даному випадку мається на увазі «сукупність методів ... виготовлення ... продукції», «способи впливу на сировину ... відповідними знаряддями виробництва» чи сукупність процесів і самі процеси, що складають діючу, практичну технологію, але зовсім не наукову, абстрактну сторону цих процесів, що не включає конкретних знарядь чи праці людини. Така позиція приводить до невірного тлумачення узагальнюючих понять наукової і теоретичної технологій, до заміни їхніми технічними науками і, в остаточному підсумку, до метафізики, техніцизму.
При аналізі практичної технології її не можна відірвати від техніки і засобів праці. З цього випливає, що сучасна технологія неоднозначна по своїй суті і має кілька аспектів. Найважливіші з них – об''''єктивний і суб''''єктивний. Останній, у свою чергу, має наукову і теоретичну сторону.
Таким чином, виникає проблема об''''єктивного і суб''''єктивного в технології, тобто з практичною і теоретичною технологіями. Саме в цьому схована причина різного тлумачення термінів.
Поняття «технологія» уперше з''''явилося в Європі по одним джерелах у 1772 р, по іншим – 1777 р. У вітчизняну наукову літературу даний термін проникнув лише в 1807 р. з виходом першої частини підручника за хімічною технологією И.А.Двигубського «Початкові підстави технології, чи коротке показання робіт, на заводах і фабриках вироблених». З публікацією першого тому книги В.И.Севергіна «Накреслення технології мінерального царства» (1821 г), випуску першого номера збірника «Технологічний журнал» (1840 г) і підручника П.А.Ільєнкова «Курс хімічної технології» (1851 г) він затверджується в хімії як спеціальний термін.
В інших галузях практичної діяльності людей і науці його заміняли такі терміни, як «мистецтво», «інженерне мистецтво», «ремесло».
Україна в XVIII в. ще не мала у своєму розпорядженні промисловість як таку. Процес одержання товарної продукції називали ремеслами. Лише з зародженням наприкінці XVIII – початку XIX ст. інженерної діяльності поняття «ремесло» заміняють спочатку «справою», потім «мистецтвом» і тільки в хімії «технологією».
Тоді терміна техніка ще не було, його заміняли «знаряддя» і «приналежності». Термін «техніка», по суті, заміняв нинішнє поняття «технологія». Під ним часто мали на увазі професійну, цілеспрямовану, інженерну або іншу творчу діяльність у визначеній області.
У 40-і – 50-і роки 20-го сторіччя у вітчизняній літературі відбувається диференціація понять технологія і техніка.
Виділення технології в самостійну наукову дисципліну, відграничення її від практичної, визнання терміна як самостійного поняття – явище цілком обґрунтовані. Термін же «техніка» не виділений, власне кажучи він розчинився в першому.
Сучасне суспільне виробництво характеризується набором технологій, що використовуються різними галузями. Галузь, у свою чергу, можна розглядати як набір однорідних технологій з різними інтенсивностями їхнього застосування. Подібно тому, як галузі утворюють у народному господарстві тісно зв''''язані блоки (комплекси), технології з''''єднуються в більш-менш великі системи. Такі системи зв''''язані зсередини потоками засобів виробництва, що для одних технологій являють собою продукти (відходи) виробництва, а для інших є ресурсами.

--------------------------------------------------------------------------------
30.05.2006 15:41 Cистеми технологій
4.3. Напрями технологічного оновлення виробництва

Головне в технічній діяльності – це виробляти. Ціль, а разом з нею і технічна апаратура є для свідомості першорядними: навпроти, те, що дано природою, відступає в морок. Природа, що бачить перед собою людина у своїй технічній діяльності, - це те механічне і пізнане дослідженням невидиме (наприклад, електрика), яким можна оперувати в незмінних рамках механічного середовища.
Той, хто не осяг цього знання й обмежується тільки його практичним застосуванням, включаючи електрику, роз''''їжджаючи в електричних потягах, робить примітивні дії без найменшого представлення про те, що, по суті, відбувається. Тобто люди можуть, не вступаючи в яке-небудь відношення з природою, обслуговувати незрозумілу їм техніку, тоді як за старих часів для керування технікою необхідні були вправність, уміння і фізична спритність.
Сучасна техніка вимагає належної близькості до природи. Ряд технічних апаратів – від друкарської машинки до автомобіля – вимагає особливої фізичної спритності. Але це майже завжди однобічна й обмежена у своєму застосуванні спритність і фізична витривалість, а не результат фізичного тренування. Для того щоб користуватися технічною апаратурою, необхідне знання.
Техніка може або цілком віддалити людину від природи, відтіснивши її безглуздим використанням технічних досягнень, або наблизити її до пізнаної природи невидимого. Техніка відкриває перед людиною новий світ і нові можливості існування в ньому, а в цьому світі – нову близькість до природи.
1) Краса технічних виробів. Транспортні засоби, машини, технічні вироби повсякденного користування досягають досконалості своїх форм.
2) Техніка дає величезне розширення реального бачення. Завдяки їй у малому і великому стає зримим те, що приховано від безпосереднього сприйняття людини. Мікроскоп і телескоп не існують у природі, але вони відкривають зовсім новий світ природи.
3) Складається нове світовідчування. Просторове відчуття людини з появою сучасних засобів зв''''язку і повідомлень розширилося до межі всієї планети.
У технічному світі для людини існують нові можливості, специфічне задоволення від досягнень техніки, розширення завдяки техніці знань про світ. Нова близькість до природи потребує від людини, крім уміння і здатності, сили свого споглядання створювати в цій далекій природі сфері з цілого, якого безпосередньо немає, деяку безумовну присутність.
Найважливішими властивостями будь-якої технологічної системи є: стабільність і надійність функціонування; гнучкість і здатність до адаптації, висока інтенсивність, малостадійність і малоопераційність, маловідходність і безвідходність.
По ступені гнучкості всі технологічні системи поділяються на:
1. тверді, розраховані на виготовлення єдиної продукції;
2. ті, що перебудовуються, котрі вимагають зупинки, демонтажу і заміни устаткування при випуску нової продукції;
3. переналагоджувані, в основі яких лежить програмувальна комп''''ютеризація і колишнє устаткування, але міняється порядок дій, процедур, програма;
4. гнучку автоматизовану систему, що є найвищим типом технології.
Гнучкість технології необхідна як дискретним, так і безупинним виробництвам. Безупинні виробництва більш придатні для автоматизації і комп''''ютеризації. Автоматизація виробництва в сполученні з його гнучкістю дає можливість легко здійснювати перехід на випуск нового виду продукції, використання нового виду сировини і т.д. у гнучкому автоматизованому виробництві переналагодження стає органічною частиною технології і здійснюється автоматично. Гнучкість технології забезпечує ріст продуктивності праці як в основному, так і в допоміжному виробництві, скорочує технологічний цикл, дозволяє краще використовувати устаткування.
Здатність до адаптації є найважливішою властивістю системи. Під адаптацією розуміється така реакція на зміну внутрішнього чи зовнішнього середовища, що протидіє зниженню ефективності функціонування системи.
Щоб система відповідала своїй меті, а її функціонування було оптимальним, вона повинна бу

найдите свою рожу на картинке
http://img224.imageshack.us/img224/6224/35lj1.jpg
или кто с етой трибуны...
http://img224.imageshack.us/img224/7441/10sd.jpg

Славика больше нет... жаль

Славик, атзавись падонак)))

Мордред??? О чём это ты

кто знает язык рахляндии? о чем там написано(Системи технологій)? мне кажетса там описана технология Мордреда по созданию мордредовских чурок.
если никто не знает, присылайте свои мнения, будем разбиратса вместе.

Продам кубок УЕФА!Цена договорная(на 2х ящиках водки наверно договоримся) Пишите на мыло : smert-jidam@siski.ua

ЗМІСТ

Стор.
РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ І ТЕХНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
1.1. Техніка
1.2. Границі техніки
1.3. Соціальні функції техніки
1.4. Технологія
1.5. Технологічна система
1.6. Виробничий процес
1.7. Технологічний процес

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК І ЙОГО ЗАКОНОМІРНОСТІ
2.1. Взаємозв''язок технології з іншими елементами парадигми людства
2.2. Практична, наукова і теоретична технології
2.3. Метаморфози технології
2.4. Еволюційний та революційний шляхи розвитку технологічних процесів
2.5. Зміст і структура науково-технічних циклів

РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ПРОГРЕСИВНІ ВИДИ ТЕХНОЛОГІЙ
3.1. Сутність і основні напрямки прискорення науково-технічного прогресу
3.2. Прогресивні хіміко-технологічні процеси
3.3. Прогресивні види технологій
3.4. Інформаційна технологія
3.5. Ринкові аспекти технологічного розвитку

РОЗДІЛ 4. СУЧАСНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК НА РІВНІ ПІДПРИЄМСТВА
4.1. Система оптимального функціонування економіки
4.2. Система оцінки діяльності підприємства
4.3. Напрями технологічного оновлення виробництва

РОЗДІЛ 5. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ТЕХНОЛОГІЙ
5.1. Формування системи показників технологічних рішень
5.2. Ефективність науково-технічного прогресу
5.3. Показники ефективності впровадження нової техніки

РОЗДІЛ 6. ОЦІНКА ТА ВИБІР ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
6.1. Теоретичні аспекти системи управління якістю
6.2. Досвід промислово розвинутих країн в управлінні якістю продукції
6.2.1. Японський досвід комплексного управління якістю
6.2.2. Управління якістю в американських фірмах
6.2.3. Німецька система якості
6.3. Міжнародні стандарти ISO серії 9000 на системи якості
6.4. Загальне представлення системи якості за міжнародними стандартами ISO серії 9000

РОЗДІЛ 7. ГАЛУЗЕВІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
7.1. Структурні деформації господарства
7.2. Розвиток регіональної політики збалансованого розвитку
7.3. Перехід до збалансованого природокористування
7.4. Збалансоване ведення сільського господарства
7.5. Енергозбереження і збалансований розвиток енергетики



РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ І ТЕХНОЛОГІЧНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1. Техніка

Техніка виникла разом з виникненням людини (Homo sapiens) і довгий час розвивалася незалежно від усякої науки. Сама наука не мала довгий час особливої дисциплінарної організації і не була орієнтована на свідоме застосування створюваних нею знань у технічній сфері. Рецептурно-технічне знання достатньо довго протиставлялося науковому знанню, про особливе науково-технічне знання питання не ставилося взагалі. «Наукове» і «технічне» належали фактично до різних культурних ареалів. У більш ранній період розвитку людської цивілізації і наукове, і технічне знання були органічно уплетені в релігійно-міфологічне сприйняття і ще не відокремлювалися від практичної діяльності.
У древньому світі техніка, технічне знання і технічна дія були тісно зв''язані з магічною дією і міфологічним світосприйманням. Наука була ще не тільки неспеціалізованою і не дисциплінарною, але і невіддільною від практики і техніки.
Антична наука була комплексною по своєму прагненню максимально повного охоплення осмислюваного теоретично й обговорюваного філософськи предмета наукового дослідження. Спеціалізація ще тільки намічалася і не приймала організованих форм і дисциплінарності. Поняття техніки також істотно відрізнялося від сучасного. В античності поняття «техне» включає і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але воно не включає теорію. Тому в давньогрецьких філософів, наприклад, Аристотеля, немає спеціальних праць про «техне». В античній культурі наука і техніка розглядалися як принципово різні види діяльності.
У середні століття архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в секреті і яке згодом змінилося лише незначно. Питання співвідношення між теорією і практикою зважувався в моральному аспекті – наприклад, який стиль в архітектурі був найбільш кращим з божественної точки зору. Саме інженери, художники і практичні математики епохи відродження зіграли вирішальну роль у прийнятті нового типу практично орієнтованої теорії. Змінився і сам соціальний статус ремісників, що у своїй діяльності досягли вищих рівнів культури Ренесансу.
У науці Нового часу можна спостерігати іншу тенденцію – прагнення до спеціалізації і вичленовування окремих аспектів і сторін предмета як підметів систематичному дослідженню експериментальними і математичними засобами. Висувався ідеал нової науки, здатний вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової, заснованої на науці, техніки. Цей ідеал в остаточному підсумку привів до дисциплінарної організації науки і техніки.
Отже, у ході історичного розвитку технічна дія і технічне знання поступово відокремлюються від міфу і магічної дії, але спочатку спираються ще не на наукову, а лише на повсякденну свідомість і практику.
Техніка відноситься до групи штучно перетворених фрагментів природи на відміну від природних об''єктів, що людина втягує в різні сфери життєдіяльності. Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні утворення, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об''єктами є:
a) матеріальні явища;
b) штучні явища.
До штучних матеріальних утворень відносяться і твори мистецтва, що отримають матеріальне втілення. Однак, результати художньої діяльності, як правило, не є технікою.
Виділені характеристики (матеріальність, штучність) недостатньо чітко окреслюють область технічних об''єктів у реальному техносвіті. Крім того, розвиток техніки порушує устояні представлення – старі стереотипи переносяться на нові технічні явища і далі на їхні фрагменти (технікою називають переважно деталі і підсистеми технічних об''єктів). Отже, для аналізу розвитку техніки необхідна інваріантна модель, що дозволяла б на кожнім етапі розвитку техніки виявляти її специфічний стан. Такою моделлю є поняття «технічного об''єкта».
Поняття «технічний об''єкт» позначає таке технічне явище, що володіє всіма основними ознаками загального класу технічних утворень. Окремий технічний об''єкт є найбільш повною одиничною кліткою технічного світу (техносфери).
Таким чином, технічні об''єкти – це такі утворення, що, виконуючи функцію засобу людської діяльності, інтегрують у собі основні сторони діяльності людини (матеріальну, наукову, художню). Всі інші утворення існують відносно самостійно й утворять суміжні явища, що представляють окремі частини цілого. До них можна віднести: явища духовного життя людини; твори мистецтва; використовувані незмінені природні форми; технічні системи, що володіють штучною природою, але не виконуючі цілісну соціальну функцію.
У процесі розвитку техніки штучні форми природи поступово витісняють використовувані природні форми. Починаючи від найпростіших, людина послідовно створює штучні форми усе більшої складності. Характер виникнення і розвитку штучних утворень істотно відрізняється від природних, тому що розвиток техніки обумовлюється не природною еволюцією, а діяльністю людини.
Дотепер у природній еволюції можна було виділити три основні етапи: нежива природа, жива і сучасна соціальна. Отже, людина у своїй практичній діяльності може послідовно освоювати ці три рівні складності матерії. Першим є освоєння закономірностей природного утворення структури неживої матерії. Їхнє знання дозволяє створювати матеріали з заздалегідь заданими властивостями і на цій штучній предметній основі створювати технічні утворення. Це перша група технічних утворень, виділена по природі їхньої предметної основи. В людській діяльності вони можуть виконувати всілякі соціальні функції (книги, інструменти і т.д.).
Природа предметності технічних утворень, заснованих на реалізації окремих процесів живої матерії, може бути названа біологічною, хоча ні органічних сполук, ні природних біологічних процесів у них немає. Поява технічних утворень, заснованих на подібних процесах, приводить до якісної зміни всього людського виробництва (теплові двигуни).
Останньою групою технічних утворень може бути техніка, заснована на реалізації процесів, властивих тільки соціальній матерії.
Таким чином, технічні утворення мають двоїсту природу. У своїй людській сутності вони завжди соціальні, тому що виконують соціальну функцію. Природа субстрату техніки може бути фізичною, хімічною, біологічною чи соціальною, відповідно до того процесу, що лежить в основі реалізації людської функції.

1.2. Границі техніки

Виходячи з догматичного знання природи, техніці часто ставили помилкові границі (наприклад, у минулому столітті затверджували, що повітроплавання неможливе). У дійсності ж не можна навіть передбачати, до яких меж може дійти панування людини, що пізнає, над природою. Уся широта технічних можливостей не повинна вводити в оману з приводу границь техніки, що укладені в передумовах усіх технічних здійснень, що не підкоряються людині.
1. Техніка – засіб, що повинен певним чином направлятися.
Границі техніки в тім, що вона не може існувати сама по собі, для себе, вона завжди залишається засобом. Тому техніка двоїста. Оскільки техніка сама не ставить перед собою цілей, вона знаходиться по ту сторону добра і зла чи передує ім. Вона може служити в благо чи в зло людям. Сама по собі вона нейтральна і протистоїть тому й іншому. Саме тому її варто направляти. Спрямованість техніки не може бути виведена із самої техніки. Людина повинна сама знайти шлях до керування технікою.
2. Техніка панує тільки над механізмами, над безжиттєвим, універсальним.
У владі техніки завжди лише механічно осягне. Вона перетворить свій предмет у механізм, а тим самим в апарат і машину. Техніка обмежена тим, що вона замкнена в сфері безжиттєвого. Впливати на живе може лише в тому випадку, якщо вона оперує їм як чимось, що перетворилось у неживе.
3. Техніка завжди зв''язана з ресурсами і видами енергії, що обмежені.
Техніка має потребу в ресурсах і в енергії, якими вона оперує. Оскільки те й інше дане людині в обмеженій кількості, техніка використовує те, що відновити вона вже не може.
4. Техніка зв''язана з людьми, що реалізують її своєю працею.
Люди повинні хотіти служити техніці. Те, чого людина вимагає в силу самої своєї природи, стає вирішальним, коли досягається границя, за межами якої вона відмовляється жити, чи ризикуючи життям, повстає. Тоді або порушується дія технічного механізму, або сам механізм руйнується.
5. Може бути, техніка обмежена у своїх відкриттях можливою метою та її характер визначений її кінцем.
Час від часу робляться нові відкриття, що, у свою чергу, ведуть до подальших відкриттів, про можливість яких раніш і не підозрювали і для який колишні відкриття слугували передумовами. До подібних відкриттів нового типу відноситься дизельний двигун, а в наші дні – атомна енергія. Границя цього просування виявиться досягнутої, можливо, тоді, коли все доступне людині буде відкрито.

1.3. Соціальні функції техніки

Існування будь-якого технічного об''єкта зв''язано з його функцією, тобто властивістю, що використовується в людській діяльності. Зовнішні властивості технічного об''єкта чи його функція обумовлені, з одного боку, внутрішніми властивостями технічного об''єкта як матеріального утворення; з іншого боку, технічні об''єкти входять у систему продуктивних сил суспільства. Будучи елементом людської діяльності, технічні об''єкти виконують пряму соціальну функцію.
Пряма функція техніки – опосередкована технікою взаємодія людини і природи. Зворотна функція техніки – вплив технічних утворень, усієї системи техніки на людину і суспільство. Таким чином, пряма і зворотна функції – це сторони взаємодії в сукупності всіх зв''язків системи: людина – техніка – природа.
Підставами виділення функції техніки є:
1. Природні підстави, що є основою існування штучних матеріальних утворень.
2. Властивості людини як біологічної істоти, що виступають матеріальною основою взаємодії людини і природи.
3. Система особистості як сукупність властивостей, що розкриває міру людини.
4. Система суспільства як визначена організація діяльності в суспільстві.
Система функцій техніки утворюється в результаті накладення даних чотирьох інфраструктур. Розкривається система прямої функції техніки як сукупного засобу будь-якої людської діяльності. Система зворотної функції в принципі відповідає системі прямої функції, але прояв зворотної функції носить не прямолінійний характер (поелементна відповідність), а так званий «матричний». Це означає, що функція соціалізації й організаційна функція техніки як аспекти зворотного впливу техніки на людину і суспільство виявляються у всій своїй системній повноті. Організація суспільної діяльності поряд з іншими факторами визначається рівнем розвитку техніки, тобто самою технікою, технічними засобами, способами сучасної взаємодії суспільства і природи. Вплив техніки на окремого індивіда – це безпосередній фізичний вплив, прилучення його до досвіду людства як в аспекті знання природних процесів та їх використання, так і оволодіння соціальними діяльностями, змодельованими в технічних утвореннях.

1.4. Технологія

Досить широко термін технологія трактується у Великій Радянській Енциклопедії: «Технологія ... сукупність прийомів і способів одержання, чи обробки переробки сировини, матеріалів, чи напівфабрикатів виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості, будівництві і т.д. ... наукова дисципліна, що розробляє такі прийоми і способи ... самі операції видобутку, обробки, переробки, збереження, що є основною складовою частиною виробничого процесу ... опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки й ін. ...»
Більш вузьку і трохи іншу за змістом трактування дають автори політехнічного словника: «Технологія ... сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, застосовуваних у процесі виробництва, для одержання готової продукції ... наука про способи впливу на сировину, матеріали і напівпродукти відповідними знаряддями виробництва».
Порівнюючи дані формулювання предмета технології, можна говорити про різні принципи підходу до узагальнюючого визначенням. У ВРЕ технологія розуміється досить широко і поділяється на об''єктивну (діючу, функціонуючу в різних галузях народного господарства) і суб''єктивну (наукову).
У політехнічному словнику наукова сторона технології звужується до моменту взаємодії визначених знарядь праці з предметами праці, тобто до виробничих операцій. А це значить, що суб''єктивна сторона технології зводиться до об''єктивної, функціонуючої, і власне кажучи наукова сторона технології не визнається. В даному випадку мається на увазі «сукупність методів ... виготовлення ... продукції», «способи впливу на сировину ... відповідними знаряддями виробництва» чи сукупність процесів і самі процеси, що складають діючу, практичну технологію, але зовсім не наукову, абстрактну сторону цих процесів, що не включає конкретних знарядь чи праці людини. Така позиція приводить до невірного тлумачення узагальнюючих понять наукової і теоретичної технологій, до заміни їхніми технічними науками і, в остаточному підсумку, до метафізики, техніцизму.
При аналізі практичної технології її не можна відірвати від техніки і засобів праці. З цього випливає, що сучасна технологія неоднозначна по своїй суті і має кілька аспектів. Найважливіші з них – об''єктивний і суб''єктивний. Останній, у свою чергу, має наукову і теоретичну сторону.
Таким чином, виникає проблема об''єктивного і суб''єктивного в технології, тобто з практичною і теоретичною технологіями. Саме в цьому схована причина різного тлумачення термінів.
Поняття «технологія» уперше з''явилося в Європі по одним джерелах у 1772 р, по іншим – 1777 р. У вітчизняну наукову літературу даний термін проникнув лише в 1807 р. з виходом першої частини підручника за хімічною технологією И.А.Двигубського «Початкові підстави технології, чи коротке показання робіт, на заводах і фабриках вироблених». З публікацією першого тому книги В.И.Севергіна «Накреслення технології мінерального царства» (1821 г), випуску першого номера збірника «Технологічний журнал» (1840 г) і підручника П.А.Ільєнкова «Курс хімічної технології» (1851 г) він затверджується в хімії як спеціальний термін.
В інших галузях практичної діяльності людей і науці його заміняли такі терміни, як «мистецтво», «інженерне мистецтво», «ремесло».
Україна в XVIII в. ще не мала у своєму розпорядженні промисловість як таку. Процес одержання товарної продукції називали ремеслами. Лише з зародженням наприкінці XVIII – початку XIX ст. інженерної діяльності поняття «ремесло» заміняють спочатку «справою», потім «мистецтвом» і тільки в хімії «технологією».
Тоді терміна техніка ще не було, його заміняли «знаряддя» і «приналежності». Термін «техніка», по суті, заміняв нинішнє поняття «технологія». Під ним часто мали на увазі професійну, цілеспрямовану, інженерну або іншу творчу діяльність у визначеній області.
У 40-і – 50-і роки 20-го сторіччя у вітчизняній літературі відбувається диференціація понять технологія і техніка.
Виділення технології в самостійну наукову дисципліну, відграничення її від практичної, визнання терміна як самостійного поняття – явище цілком обґрунтовані. Термін же «техніка» не виділений, власне кажучи він розчинився в першому.
Сучасне суспільне виробництво характеризується набором технологій, що використовуються різними галузями. Галузь, у свою чергу, можна розглядати як набір однорідних технологій з різними інтенсивностями їхнього застосування. Подібно тому, як галузі утворюють у народному господарстві тісно зв''язані блоки (комплекси), технології з''єднуються в більш-менш великі системи. Такі системи зв''язані зсередини потоками засобів виробництва, що для одних технологій являють собою продукти (відходи) виробництва, а для інших є ресурсами.

1.5. Технологічна система

Системою називається сукупність, утворена з кінцевої множини елементів, між якими існують певні відносини. Елемент може одночасно бути системою менших елементів. Система може бути розділена на підсистеми різної складності.
Кожна система має притаманні і точно визначальні її ознаки. Сукупність значень властивостей системи у певний момент часу називається станом системи. Технологічна система — це "сукупність функціонально зв''язаних засобів технологічного оснащення, предметів виробництва і виконавців для виконання в регламентованих умовах виробництва заданих технологічних процесів або операцій".
Сучасне виробництво, засноване на останніх досягненнях науки і техніки, повинне бути організоване у вигляді єдиної цілісної організаційно-технічної системи, що включає всі стадії й операції основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Таким чином, мова йде про створення технологічної системи високої економічної ефективності, де всі етапи взаємозалежні і спрямовані на досягнення необхідних кінцевих результатів. Метою функціонування технологічної системи є виробництво промислової, будівельної, сільськогосподарської й іншої продукції. При цьому дана система повинна забезпечувати раціональне й ощадливе використання природних, трудових, матеріальних, енергетичних, фінансових і інших ресурсів., для чого її структура повинна відповідати ряду вимог. Структура системи характеризує внутрішню організацію, порядок і побудову і визначає оптимальне функціонування системи. Структурою системи називається сукупність її елементів і зв''язків між ними. Система, як правило, складається з великого числа елементів, зв''язаних між собою і навколишнім середовищем і діючих як єдине ціле. Наприклад, верстати, апарати, механізми, агрегати зв''язані між собою транспортними потоками сировини, матеріалів, енергії і т.п. Структура системи залежить від ступеня її складності, ієрархічного рівня, рівня автоматизації, рівня спеціалізації і типу технологічних зв''язків. Усі системи поділяються на малі та великі. Малі, як правило, обмежені одним типовим технологічним процесом, а великі можуть нараховувати десятки.
При вивченні систем існуючих на сучасних підприємствах необхідно спиратися на класифікацію технологічних систем, що дає можливість виділити виробничі особливості в кожнім конкретному випадку.
1. Чотири ієрархічних рівні технологічних систем:
- технологічний процес,
- виробничий підрозділ,
- підприємство,
- галузь промисловості;
2. Три рівні автоматизації:
- механізовані системи,
- автоматизовані системи
- автоматичні системи;
3. Три рівні спеціалізації:
- спеціальна технологічна система, тобто система, призначена для виготовлення або ремонту виробу одного найменування і типорозміру;
- спеціалізована, тобто призначена для виготовлення або ремонту групи виробів;
- універсальна система, що забезпечує виготовлення виробів з різними конструктивними і технологічними ознаками.
Властивості елементарних технологічних процесів поширюються і на технологічні системи більш високого ієрархічного рівня. Однак останні мають і власні специфічні особливостями. Так, наприклад, галузь, підгалузь, макроекономічний комплекс і народне господарство в цілому являють собою технологічні системи, що вимагають спеціальних методів управління. Вже на рівні підприємства зв''язки в технологічній системі відрізняються від зв''язків, що існують на більш низьких рівнях. Якщо в порівняно простих технологічних процесах результат праці кожного попереднього технологічного елемента системи є предметом праці кожного наступного елемента, то в складних технологічних системах результат попередніх технологічних процесів не обов''язково буде предметом праці наступних.
За рівнем механізації й автоматизації всі технологічні процеси об''єднуються в три групи:
1) переважно з ручною працею;
2) механізовані технологічні процеси в дискретному виробництві;
3) процеси високоавтоматизованих і безперервних виробництв.
Для технологічних процесів з ручною працею не існує внутрішніх закономірностей розвитку, тому що їхня ефективність залежить від індивідуальних особливостей працівників.
Механізовані технологічні процеси характеризуються можливістю нарощування техніки для заміни праці робітників, що, однак властиво тільки проміжним і додатковим операціям.
Змішані технологічні процеси включають поряд з механізованими операції з ручною чи неозброєною працею. Такі процеси складаються як би з двох частин, одна з яких - механізована - розвивається відповідно до закону раціоналістичного розвитку, а друга не має внутрішні закономірності розвитку, у зв''язку з чим для неї не можна зробити прогнози оцінок по росту продуктивності. Ці процеси специфічні.
Технологічні процеси високоавтоматизованих дискретних виробництв (складальний конвеєр автомобільного заводу) і безперервні виробництва (хімічна переробка нафти, виробництво електроенергії) подібні по своїх закономірностях і виділяються в самостійну групу. Всі елементи високоавтоматизованих і безперервних технологічних процесів жорстко зв''язані один з одним і характеризуються обмеженою участю людини в їхньому функціонуванні. Такі технологічні процеси, як правило, можуть працювати якийсь час без зовнішнього втручання. Ці системи мають особливості свого науково-технічного розвитку, які зв''язані з удосконалюванням їх організаційно-інформаційних процесів і базових технологій.
Розглядаючи системи технологічних процесів виробництва, можна виділити наступні системи технологій:
- паралельні;
- послідовні;
- комбіновані.
У сучасних паралельних технологічних системах розвиток промислових методів виробництва прийшов до того, що однакові чи однотипні технологічні процеси виділяються в окремі групи. Таке виділення пояснюється зручністю керування й обслуговування однотипних механізмів, можливістю удосконалювання технологічних прийомів навчання робітників і обміну досвідом. Це сприяє підвищенню продуктивності праці і якості виготовлення продукції. В середині паралельних систем упровадження нових технічних рішень стає більш вигідним, тому що труднощі освоєння і доведення в розрахунку на одиницю устаткування зменшуються пропорційно числу однотипних одиниць. Для інноваційного процесу найбільш пристосовані паралельні технологічні системи. Ось чому об''єднання технологічних процесів за принципом паралельності пронизує весь народногосподарський комплекс. Паралельні технологічні зв''язки широко використовуються в даний час на рівні технологічного процесу і ділянки. Продукція такої технологічної системи дорівнює сумі продукції всіх складових її елементів. Це є головною ознакою паралельності систем даного рівня.
На сучасних підприємствах цеха формуються за принципом однотипних чи схожих технологій. Підприємства поєднуються в підгалузі також за принципом схожості їхніх технологічних процесів. Паралельні технологічні системи і комплекси, незважаючи на істотну відмінність їх від елементарних паралельних процесів, мають ті ж основні властивості. Ціль їх функціонування — забезпечення найкращих умов для технічного розвитку. Однак характер паралельних зв''язків технологічних систем даного рівня відрізняється від характеру паралельного зв''язку цехів чи ділянок, тому що підприємства, об''єднані в підгалузі, можуть різнитися по номенклатурі продукції, що випускається, хоча ця продукція і призначена для задоволення однієї і тієї ж потреби.
Характерною рисою технологічних систем з послідовним зв''язком є те, що випуск продукції такої системи визначається її лімітуючою ланкою. Послідовні технологічні системи різного рівня розрізняються між собою. У випадку послідовної технологічної системи високого рівня діють додаткові фактори: зв''язок одного елемента системи з кількома іншими; можливість у деяких випадках використовувати запаси вихідних продуктів; значний розрив у часі у виробництві і постачанні складових продуктів; можливість випуску закінчених продуктів, що не використовуються всередині даної системи окремими її складовими. Результат праці одних складових складної системи може бути предметом праці, знаряддям або засобом праці для інших складових, а може і не бути використаний у виробництві якимись складовими.
Комбінована технологічна система - це система, структура якої може бути представлена у виді об''єднання послідовних і паралельних систем більш низького рівня. Такий вид зв''язку характерний для більшості технологічних систем, починаючи з цеху.
Виробнича сфера містить у собі промисловість, сільське господарство і будівництво.
Для виробничої сфери народного господарства характерний розподіл на галузі. Так, у даний час у промисловості нараховується більш 250 галузей і 500 виробництв.
Галузь промисловості — це сукупність підприємств, що характеризуються спільністю сировинної бази, однорідністю споживаної сировини, однотипністю технологічних процесів, єдністю економічного призначення виробленої продукції.
Базовими галузями, що визначають прискорення наукове - технічного прогресу, є: металургія, енергетика, машинобудування, хімічна промисловість. Велике значення надається легкій і харчовій промисловості, що робить предмети народного споживання.
Об''єднання кількох спеціалізованих галузей промисловості утворить комплексну галузь (наприклад, чорна металургія, паливна промисловість, электро- і теплоенергетика, металообробка, хімічна, легка промисловість і ін.)
По економічному призначенню виробленої продукції промисловість підрозділяється на дві групи. У першу групу входять галузі, що роблять засоби виробництва, у другу групу — предмети споживання.

1.6. Виробничий процес

Основою діяльності кожного підприємства, що входить у галузь промисловості, є виробничий процес.
Виробничий процес — це сукупність усіх дій людей і знарядь праці, застосовуваних на даному підприємстві, для виготовлення чи ремонту виробів, що випускаються. Виробничий процес неможливий без реалізації одного чи декількох технологічних процесів. Технологічний процес — частина виробничого процесу, що містить дії по зміні стану предмета праці. У виробничий процес, крім технічного, входять і допоміжні процеси, що забезпечують виробничий процес у цілому (транспортування сировини, напівфабрикатів і предметів праці, контроль за станом устаткування і ремонт його, заміна оснащення й інструмента і т.п.).
Для здійснення технологічного процесу складається схема, в якій описуються всі технологічні операції переробки сировини чи напівфабрикатів у готову продукцію. Першим етапом побудови технологічної схеми є блок-схема, що являє собою графічне зображення переліку виробничих операцій. Якісно-кількісна схема — це технологічна блок-схема з нанесеними на ній відомостями про якість і кількість кожного з одержуваних у даному процесі продуктів. У технологічну схему входить також схема ланцюга апаратів, у якій указується послідовність розташування застосовуваного в технологічному процесі устаткування усіх видів (як основного, так і допоміжного, включаючи і транспортне).
Технологічне оснащення — знаряддя виробництва, що доповнюють технологічне устаткування і необхідні для виконання певної частини технологічного процесу.
Робочий час — час безпосереднього впливу працівника на предмет праці, а також час апаратних процесів під спостереженням працівника.
Виробничий цикл — інтервал календарного часу від початку до закінчення процесу виготовлення чи ремонту виробу.
Вибір того чи іншого технологічного процесу залежить від типу виробництва. У залежності від виробничої програми і характеру продукції, що виготовляється, розрізняють три типи виробництва: одиничне, серійне та масове.
Одиничне виробництво характеризується малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення чи ремонт яких, як правило, не передбачаються. Виготовлення продукції або не повторюється зовсім, або повторюється через невизначений проміжок часу (індивідуальні замовлення). Сюди відноситься виробництво особливо великих унікальних машин і устаткування, прокатних станів, верстатів спеціального призначення, космічних станцій і т.п., а також виробів за індивідуальними замовленнями.
Серійне виробництво характеризується виготовленням чи ремонтом виробів періодично повторюваними партіями. В залежності від кількості виробів у партії чи серії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне і багатосерійне виробництво. Серійним виробництвом випускаються машини і вироби обмеженого застосування - компресори, верстати, автомобілі, трактори, комбайни, літальні апарати, підйомно-транспортні машини й ін.
Масове виробництво характеризується великим обсягом виробів, що випускаються, виготовляються чи безупинно ремонтуються тривалий час, протягом якого на більшості робочих місць виконується одна робоча операція. Масовим виробництвом виготовляють широко використовувані машини і вироби, такі як електродвигуни, холодильники, побутова техніка, годинники, вироби легкої промисловості і т.п.

1.7. Технологічний процес

Технологічний процес складає основу будь-якого виробничого процесу, є найважливішою його частиною, зв''язаної з переробкою сировини і перетворенням її в готову продукцію. Технологічний процес містить у собі ряд стадій ("стадія" — з грецької "ступінь"). Підсумкова швидкість процесу залежить від швидкості кожної стадії. У свою чергу, стадії розчленовуються на операції. Операція — це закінчена частина технологічного процесу, виконувана на одному робочому місці і яка характеризується сталістю предмета праці, знарядь праці і характером впливу на предмет праці.
Практично будь-який конкретний технологічний процес можна розглядати як частину більш складного процесу і сукупність менш складних технологічних процесів. Відповідно до цього технологічна операція може служити елементарним технологічним процесом. Елементарний технологічний процес — це найпростіший процес, подальше спрощення якого приводить до втрати характерних ознак технологічного процесу. Тому найбільш наочну структуру технологічного процесу можна представити на прикладі простої операції, що має один робочий хід і комплекс допоміжних ходів і переходів, що забезпечують її протікання.
Робочий хід — це закінчена частина операції, безпосередньо зв''язана зі зміною форми, розмірів, структури, властивостей, чи стани положення в просторі предмета праці (відповідно до призначення технологічного процесу). Робочий хід — це головна (основна) частина технологічного процесу. Всі його інші частини стосовно робочого ходу є допоміжними. Як приклад розглянемо деякі допоміжні ходи технологічної операції при механічній обробці.
Допоміжний перехід — закінчена частина операції, не супроводжувана обробкою, але необхідна для виконання даної операції (установка і зняття оброблюваної деталі) чи робочого ходу (заміна інструмента й ін.).
Допоміжний хід — закінчена частина переходу, що складає з однократного переміщення інструмента щодо заготівлі, але не супроводжувана зміною форми, розмірів, шорсткості чи поверхні властивостей заготівлі, однак необхідна для виконання робочого ходу (підвід інструмента до заготівлі; відвід інструмента).
Установ — закінчена частина операції, виконувана при незмінному закріпленні оброблюваної заготівлі (контрольний промір).
Розчленовування технологічного процесу дозволяє виявити його елементи, що протікають найбільш повільно, оцінити шляхи і вартість їхнього прискорення, проаналізувати особливості витрат праці і можливі варіанти його економії. Вибір найбільш економічних і раціональних операцій — один зі шляхів підвищення ефективності виробництва. Без вивчення сутності технологічного процесу і параметрів що найбільш повно його характеризують неможливо виявити фактори, що роблять найсприятливіший вплив на його розвиток. Усі параметри, що використовуються для характеристики технологічних процесів, можна об''єднати в три групи.
До першої групи параметрів відносяться ті, котрі характеризують індивідуальні особливості конкретних технологічних процесів. Це можуть бути параметри власне технологічного процесу (тиск, температура, склад сировини і т.п.), технічні характеристики устаткування, схеми компонування устаткування й ін. Дана група параметрів дозволяє виділити конкретний технологічний процес з ряду однотипних, але не дає можливості простежити його розвиток під дією різних факторів.
До другої групи параметрів відносяться ті, котрі характеризують ряд однотипних технологічних процесів. Серед них — енергоємність, фондоємність, витрата різних видів матеріальних ресурсів на одиницю продукції і металоємність, параметри продуктивності і т.п. Параметри даної групи дають можливість порівнювати різні набори однотипних технологічних процесів між собою, але не дозволяють виявити закономірності розвитку всього ряду однотипних технологічних процесів.
Отже, параметри обох груп дозволяють досить повно охарактеризувати конкретний технологічний процес і ряд однотипних технологічних процесів. Однак вони не можуть бути використані для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів у загальному виді, а це необхідно для вивчення динаміки розвитку виробничих систем і науково-технічного розвитку в цілому. Параметрами третьої групи, що мають найбільшу спільність, а отже, можуть бути використані для виявлення закономірностей розвитку технологічних процесів, є жива і минула праця, затрачувані всередині технологічного процесу.
У будь-якому виробничому процесі мають місце витрати живої й упредметненої праці. Удосконалювання будь-якого технологічного процесу здійснюється при підвищенні ефективності використання минулої праці і зниження витрат живої праці. Для характеристики технологічного процесу необхідно знати співвідношення живої й упредметненої праці в даному п

1.1. Техніка

Техніка виникла разом з виникненням людини (Homo sapiens) і довгий час розвивалася незалежно від усякої науки. Сама наука не мала довгий час особливої дисциплінарної організації і не була орієнтована на свідоме застосування створюваних нею знань у технічній сфері. Рецептурно-технічне знання достатньо довго протиставлялося науковому знанню, про особливе науково-технічне знання питання не ставилося взагалі. «Наукове» і «технічне» належали фактично до різних культурних ареалів. У більш ранній період розвитку людської цивілізації і наукове, і технічне знання були органічно уплетені в релігійно-міфологічне сприйняття і ще не відокремлювалися від практичної діяльності.
У древньому світі техніка, технічне знання і технічна дія були тісно зв''язані з магічною дією і міфологічним світосприйманням. Наука була ще не тільки неспеціалізованою і не дисциплінарною, але і невіддільною від практики і техніки.
Антична наука була комплексною по своєму прагненню максимально повного охоплення осмислюваного теоретично й обговорюваного філософськи предмета наукового дослідження. Спеціалізація ще тільки намічалася і не приймала організованих форм і дисциплінарності. Поняття техніки також істотно відрізнялося від сучасного. В античності поняття «техне» включає і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але воно не включає теорію. Тому в давньогрецьких філософів, наприклад, Аристотеля, немає спеціальних праць про «техне». В античній культурі наука і техніка розглядалися як принципово різні види діяльності.
У середні століття архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в секреті і яке згодом змінилося лише незначно. Питання співвідношення між теорією і практикою зважувався в моральному аспекті – наприклад, який стиль в архітектурі був найбільш кращим з божественної точки зору. Саме інженери, художники і практичні математики епохи відродження зіграли вирішальну роль у прийнятті нового типу практично орієнтованої теорії. Змінився і сам соціальний статус ремісників, що у своїй діяльності досягли вищих рівнів культури Ренесансу.
У науці Нового часу можна спостерігати іншу тенденцію – прагнення до спеціалізації і вичленовування окремих аспектів і сторін предмета як підметів систематичному дослідженню експериментальними і математичними засобами. Висувався ідеал нової науки, здатний вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової, заснованої на науці, техніки. Цей ідеал в остаточному підсумку привів до дисциплінарної організації науки і техніки.
Отже, у ході історичного розвитку технічна дія і технічне знання поступово відокремлюються від міфу і магічної дії, але спочатку спираються ще не на наукову, а лише на повсякденну свідомість і практику.
Техніка відноситься до групи штучно перетворених фрагментів природи на відміну від природних об''єктів, що людина втягує в різні сфери життєдіяльності. Технічна діяльність на основі природних процесів створює нові неприродні утворення, що задовольняють потреби людини. Таким чином, технічними об''єктами є:
a) матеріальні явища;
b) штучні явища.
До штучних матеріальних утворень відносяться і твори мистецтва, що отримають матеріальне втілення. Однак, результати художньої діяльності, як правило, не є технікою.
Виділені характеристики (матеріальність, штучність) недостатньо чітко окреслюють область технічних об''єктів у реальному техносвіті. Крім того, розвиток техніки порушує устояні представлення – старі стереотипи переносяться на нові технічні явища і далі на їхні фрагменти (технікою називають переважно деталі і підсистеми технічних об''єктів). Отже, для аналізу розвитку техніки необхідна інваріантна модель, що дозволяла б на кожнім етапі розвитку техніки виявляти її специфічний стан. Такою моделлю є поняття «технічного об''єкта».
Поняття «технічний об''єкт» позначає таке технічне явище, що володіє всіма основними ознаками загального класу технічних утворень. Окремий технічний об''єкт є найбільш повною одиничною кліткою технічного світу (техносфери).
Таким чином, технічні об''єкти – це такі утворення, що, виконуючи функцію засобу людської діяльності, інтегрують у собі основні сторони діяльності людини (матеріальну, наукову, художню). Всі інші утворення існують відносно самостійно й утворять суміжні явища, що представляють окремі частини цілого. До них можна віднести: явища духовного життя людини; твори мистецтва; використовувані незмінені природні форми; технічні системи, що володіють штучною природою, але не виконуючі цілісну соціальну функцію.
У процесі розвитку техніки штучні форми природи поступово витісняють використовувані природні форми. Починаючи від найпростіших, людина послідовно створює штучні форми усе більшої складності. Характер виникнення і розвитку штучних утворень істотно відрізняється від природних, тому що розвиток техніки обумовлюється не природною еволюцією, а діяльністю людини.
Дотепер у природній еволюції можна було виділити три основні етапи: нежива природа, жива і сучасна соціальна. Отже, людина у своїй практичній діяльності може послідовно освоювати ці три рівні складності матерії. Першим є освоєння закономірностей природного утворення структури неживої матерії. Їхнє знання дозволяє створювати матеріали з заздалегідь заданими властивостями і на цій штучній предметній основі створювати технічні утворення. Це перша група технічних утворень, виділена по природі їхньої предметної основи. В людській діяльності вони можуть виконувати всілякі соціальні функції (книги, інструменти і т.д.).
Природа предметності технічних утворень, заснованих на реалізації окремих процесів живої матерії, може бути названа біологічною, хоча ні органічних сполук, ні природних біологічних процесів у них немає. Поява технічних утворень, заснованих на подібних процесах, приводить до якісної зміни всього людського виробництва (теплові двигуни).
Останньою групою технічних утворень може бути техніка, заснована на реалізації процесів, властивих тільки соціальній матерії.
Таким чином, технічні утворення мають двоїсту природу. У своїй людській сутності вони завжди соціальні, тому що виконують соціальну функцію. Природа субстрату техніки може бути фізичною, хімічною, біологічною чи соціальною, відповідно до того процесу, що лежить в основі реалізації людської функції.

1.2. Границі техніки

Виходячи з догматичного знання природи, техніці часто ставили помилкові границі (наприклад, у минулому столітті затверджували, що повітроплавання неможливе). У дійсності ж не можна навіть передбачати, до яких меж може дійти панування людини, що пізнає, над природою. Уся широта технічних можливостей не повинна вводити в оману з приводу границь техніки, що укладені в передумовах усіх технічних здійснень, що не підкоряються людині.
1. Техніка – засіб, що повинен певним чином направлятися.
Границі техніки в тім, що вона не може існувати сама по собі, для себе, вона завжди залишається засобом. Тому техніка двоїста. Оскільки техніка сама не ставить перед собою цілей, вона знаходиться по ту сторону добра і зла чи передує ім. Вона може служити в благо чи в зло людям. Сама по собі вона нейтральна і протистоїть тому й іншому. Саме тому її варто направляти. Спрямованість техніки не може бути виведена із самої техніки. Людина повинна сама знайти шлях до керування технікою.
2. Техніка панує тільки над механізмами, над безжиттєвим, універсальним.
У владі техніки завжди лише механічно осягне. Вона перетворить свій предмет у механізм, а тим самим в апарат і машину. Техніка обмежена тим, що вона замкнена в сфері безжиттєвого. Впливати на живе може лише в тому випадку, якщо вона оперує їм як чимось, що перетворилось у неживе.
3. Техніка завжди зв''язана з ресурсами і видами енергії, що обмежені.
Техніка має потребу в ресурсах і в енергії, якими вона оперує. Оскільки те й інше дане людині в обмеженій кількості, техніка використовує те, що відновити вона вже не може.
4. Техніка зв''язана з людьми, що реалізують її своєю працею.
Люди повинні хотіти служити техніці. Те, чого людина вимагає в силу самої своєї природи, стає вирішальним, коли досягається границя, за межами якої вона відмовляється жити, чи ризикуючи життям, повстає. Тоді або порушується дія технічного механізму, або сам механізм руйнується.
5. Може бути, техніка обмежена у своїх відкриттях можливою метою та її характер визначений її кінцем.
Час від часу робляться нові відкриття, що, у свою чергу, ведуть до подальших відкриттів, про можливість яких раніш і не підозрювали і для який колишні відкриття слугували передумовами. До подібних відкриттів нового типу відноситься дизельний двигун, а в наші дні – атомна енергія. Границя цього просування виявиться досягнутої, можливо, тоді, коли все доступне людині буде відкрито.

1.3. Соціальні функції техніки

Існування будь-якого технічного об''єкта зв''язано з його функцією, тобто властивістю, що використовується в людській діяльності. Зовнішні властивості технічного об''єкта чи його функція обумовлені, з одного боку, внутрішніми властивостями технічного об''єкта як матеріального утворення; з іншого боку, технічні об''єкти входять у систему продуктивних сил суспільства. Будучи елементом людської діяльності, технічні об''єкти виконують пряму соціальну функцію.
Пряма функція техніки – опосередкована технікою взаємодія людини і природи. Зворотна функція техніки – вплив технічних утворень, усієї системи техніки на людину і суспільство. Таким чином, пряма і зворотна функції – це сторони взаємодії в сукупності всіх зв''язків системи: людина – техніка – природа.
Підставами виділення функції техніки є:
1. Природні підстави, що є основою існування штучних матеріальних утворень.
2. Властивості людини як біологічної істоти, що виступають матеріальною основою взаємодії людини і природи.
3. Система особистості як сукупність властивостей, що розкриває міру людини.
4. Система суспільства як визначена організація діяльності в суспільстві.
Система функцій техніки утворюється в результаті накладення даних чотирьох інфраструктур. Розкривається система прямої функції техніки як сукупного засобу будь-якої людської діяльності. Система зворотної функції в принципі відповідає системі прямої функції, але прояв зворотної функції носить не прямолінійний характер (поелементна відповідність), а так званий «матричний». Це означає, що функція соціалізації й організаційна функція техніки як аспекти зворотного впливу техніки на людину і суспільство виявляються у всій своїй системній повноті. Організація суспільної діяльності поряд з іншими факторами визначається рівнем розвитку техніки, тобто самою технікою, технічними засобами, способами сучасної взаємодії суспільства і природи. Вплив техніки на окремого індивіда – це безпосередній фізичний вплив, прилучення його до досвіду людства як в аспекті знання природних процесів та їх використання, так і оволодіння соціальними діяльностями, змодельованими в технічних утвореннях.

1.4. Технологія

Досить широко термін технологія трактується у Великій Радянській Енциклопедії: «Технологія ... сукупність прийомів і способів одержання, чи обробки переробки сировини, матеріалів, чи напівфабрикатів виробів, здійснюваних у різних галузях промисловості, будівництві і т.д. ... наукова дисципліна, що розробляє такі прийоми і способи ... самі операції видобутку, обробки, переробки, збереження, що є основною складовою частиною виробничого процесу ... опис виробничих процесів, інструкції з їх виконання, технологічні правила, вимоги, карти, графіки й ін. ...»
Більш вузьку і трохи іншу за змістом трактування дають автори політехнічного словника: «Технологія ... сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу чи напівфабрикату, застосовуваних у процесі виробництва, для одержання готової продукції ... наука про способи впливу на сировину, матеріали і напівпродукти відповідними знаряддями виробництва».
Порівнюючи дані формулювання предмета технології, можна говорити про різні принципи підходу до узагальнюючого визначенням. У ВРЕ технологія розуміється досить широко і поділяється на об''єктивну (діючу, функціонуючу в різних галузях народного господарства) і суб''єктивну (наукову).
У політехнічному словнику наукова сторона технології звужується до моменту взаємодії визначених знарядь праці з предметами праці, тобто до виробничих операцій. А це значить, що суб''єктивна сторона технології зводиться до об''єктивної, функціонуючої, і власне кажучи наукова сторона технології не визнається. В даному випадку мається на увазі «сукупність методів ... виготовлення ... продукції», «способи впливу на сировину ... відповідними знаряддями виробництва» чи сукупність процесів і самі процеси, що складають діючу, практичну технологію, але зовсім не наукову, абстрактну сторону цих процесів, що не включає конкретних знарядь чи праці людини. Така позиція приводить до невірного тлумачення узагальнюючих понять наукової і теоретичної технологій, до заміни їхніми технічними науками і, в остаточному підсумку, до метафізики, техніцизму.
При аналізі практичної технології її не можна відірвати від техніки і засобів праці. З цього випливає, що сучасна технологія неоднозначна по своїй суті і має кілька аспектів. Найважливіші з них – об''єктивний і суб''єктивний. Останній, у свою чергу, має наукову і теоретичну сторону.
Таким чином, виникає проблема об''єктивного і суб''єктивного в технології, тобто з практичною і теоретичною технологіями. Саме в цьому схована причина різного тлумачення термінів.
Поняття «технологія» уперше з''явилося в Європі по одним джерелах у 1772 р, по іншим – 1777 р. У вітчизняну наукову літературу даний термін проникнув лише в 1807 р. з виходом першої частини підручника за хімічною технологією И.А.Двигубського «Початкові підстави технології, чи коротке показання робіт, на заводах і фабриках вироблених». З публікацією першого тому книги В.И.Севергіна «Накреслення технології мінерального царства» (1821 г), випуску першого номера збірника «Технологічний журнал» (1840 г) і підручника П.А.Ільєнкова «Курс хімічної технології» (1851 г) він затверджується в хімії як спеціальний термін.
В інших галузях практичної діяльності людей і науці його заміняли такі терміни, як «мистецтво», «інженерне мистецтво», «ремесло».
Україна в XVIII в. ще не мала у своєму розпорядженні промисловість як таку. Процес одержання товарної продукції називали ремеслами. Лише з зародженням наприкінці XVIII – початку XIX ст. інженерної діяльності поняття «ремесло» заміняють спочатку «справою», потім «мистецтвом» і тільки в хімії «технологією».
Тоді терміна техніка ще не було, його заміняли «знаряддя» і «приналежності». Термін «техніка», по суті, заміняв нинішнє поняття «технологія». Під ним часто мали на увазі професійну, цілеспрямовану, інженерну або іншу творчу діяльність у визначеній області.
У 40-і – 50-і роки 20-го сторіччя у вітчизняній літературі відбувається диференціація понять технологія і техніка.
Виділення технології в самостійну наукову дисципліну, відграничення її від практичної, визнання терміна як самостійного поняття – явище цілком обґрунтовані. Термін же «техніка» не виділений, власне кажучи він розчинився в першому.
Сучасне суспільне виробництво характеризується набором технологій, що використовуються різними галузями. Галузь, у свою чергу, можна розглядати як набір однорідних технологій з різними інтенсивностями їхнього застосування. Подібно тому, як галузі утворюють у народному господарстві тісно зв''язані блоки (комплекси), технології з''єднуються в більш-менш великі системи. Такі системи зв''язані зсередини потоками засобів виробництва, що для одних технологій являють собою продукти (відходи) виробництва, а для інших є ресурсами.